Пальці поволі вростають у твої долоні.
Сітка із ліній життя переходить на двох.
Чай у прозорих чашках нас чекає - холоне.
Сон наступає на біле, гаряче чоло.
Тихо так, млосно і геть неважливо,
Я дивився в її зелені очі з жовтуватими кульбабками навколо зіниць і бачив: сотні жовтих сонечок на райдужній оболонці кольору зеленого вельвету; вірші Ахматової, прочитані зимовими вечорами під товстою бабусиною ковдрою; іскри, які танцювали, коли хтось вмикав Nightwish; вогонь купальської ночі; зелені яблука, які вона катала по дерев’яному столу; осіннє листя з відбитками її холодних пальців; червоний шалик, який до сих пір котячим клубочком лежав на моєму кріслі; червоне, наче калина після дощу, коралове намисто; намальовані нею сірі, незакінчені портрети; зірки сузір’я Кассіопеї; пущений нею по річці вінок з польових квітів… В її очах я бачив свої очі, свою скривлену посмішку тонких губ, які за хвилину мали сказати їй….
Ідучи по залюднених вулицях, я роззиралась по сторонам. Десятки, сотні людей, які проходять по одним і тим самим місцям щохвилини, щосекунди… Кожен заклопотано дивиться собі під ноги, і мовчить. Навіть говорячи – про новий фільм, про друзів, про кількість випитої вчора текіли – мовчить про саме головне. І оте саме головне можна прочитати лише по обличчю – як по книзі.
Неначе київська княгиня
Так щиро, з чистим каяттям
Я віддавала десятину
Душі й свого життя.
Ти все приймав, як ідол клятий-
В неї ніколи не було депресій. Ні....
В неї завжди все було добре. На 100%, на чотири літери - "Окей"... Проблеми - через рожеві окуляри, образи і сварки - через навушники з музикою...
Без істерик, без скандалів, без голосних слів і звинувачень.
Іноді мені здавалось, що її неможливо образити...і мене тягнуло ще більше - зацепити, задіти за живе. Скинути окуляри, видьорнути навушники з вух...
Він потягнувся, нахмурився і почав згадувати, скільки ж він вчора випив. Встав, підхопив ногами домашні капці і ввімкнув комп'ютер. Так він робив щодня. Священий ритуал, який прирівнюється до сніданку чи ранкового чаю. "У Вас одне нове повідомлення". Він відкрив лист, який, безумовно, був від неї.
"Привіт, mój ukochany...
Знаю, ти прокинешся за годину.... От навіщо створена ця різниця у часі - мені дана година, щоб подумати про тебе, скласти тобі листа та відправити його. Уявляю, як ти солодко спиш, загорнувшись у ковдру, як мале ведмежатко... І обов'язково посміхаєшся уві сні...
Чомусь сьогодні я так хочу зробити щось шалене!
Знаю, ти прокинешся за годину.... От навіщо створена ця різниця у часі - мені дана година, щоб подумати про тебе, скласти тобі листа та відправити його. Уявляю, як ти солодко спиш, загорнувшись у ковдру, як мале ведмежатко... І обов'язково посміхаєшся уві сні...
Чомусь сьогодні я так хочу зробити щось шалене!
Боліло. Гупало в боку.
Блищало на очах сльозами.
Бейлізом було в кабаку,
Бриньчало, як стара гітара.
Безвихідь стукала в вікно,
Її звали... А втім її ім'я було надто відоме, щоб його називати.
Вона сиділа за столиком однієї з київських кав'ярень, попивала фрапе і вистукувала якусь нову попсову мелодію підбором милої туфельки від Christian Louboutin. Сонце блукало на її скептичній посмішці, а очі, які ховались за скельцями великих, на пів-обличчя, окулярів, дивились на свій кишеньковий ПК.
Її можна було б приписати до того виду жінок, які успішно побудували свою кар'єру або завдяки власній красі чи інших здібностям успішно вийшли заміж. Але для бізнес-вумен вона була так само заклопотана, але набагато більш легковажна.
Вона сиділа за столиком однієї з київських кав'ярень, попивала фрапе і вистукувала якусь нову попсову мелодію підбором милої туфельки від Christian Louboutin. Сонце блукало на її скептичній посмішці, а очі, які ховались за скельцями великих, на пів-обличчя, окулярів, дивились на свій кишеньковий ПК.
Її можна було б приписати до того виду жінок, які успішно побудували свою кар'єру або завдяки власній красі чи інших здібностям успішно вийшли заміж. Але для бізнес-вумен вона була так само заклопотана, але набагато більш легковажна.
Я – твій особистий парфум. Відмінний, рідкісний і шалено дорогий. Але тобі я дісталась абсолютно безкоштовно – в дивній лотереї під назвою «Життя». Я краще, ніж Kenzo, Chanel і Nina Richi. Вони ніколи не зможуть вдало поєднати таку кількість елементів, які поєдную я: запах зеленого аґрусу; нічне повітря; ледве чутний аромат першого підсніжника; полуничну жуйку; зернятко граната; мильні бульбашки; шампанське і кавові зерна.
Хочу танцювати сарабанду в лісі.
У тіні самшитів, з повнею в очах.
І чудес казкових, щоби як Алісі,
Сипав у кишені напівп'яний Вакх.
Весна істерила, кидала між очі
Запрілого листя налипші жмутки.
Стирала з обличчя всі риси жіночі,
І рвала русяві м'які завитки.
Під ноги - судомно - уривки газети,
Байдужість вбиває. Витоптує душі.
Зриває об'яви з облізлих стовпів.
Ніхто вже нікому нічого не мусить.
І Бог не поможе, бо не захотів.
Хлестатиме в очі брудна безнадія,
Сказати, що ЛЮБЛЮ - замало.
Не вистачає слів для поччутя.
Тобою моє серце стало.
Наливши фарб в пусте життя.
Прийшов..так стрімко. Так невимушено...
Як перший сніг - прозоро...уночі...
З"явився посмішкою - трохи вимученою,
Але з родзинками, що сиплять в калачі.
..Тихенько так, навшпиньки, трепетно...
Вона зайшла до коридору, ввімкнула світло і кинула рюкзак на голу пофарбовану підлогу, яка вже почала лущитись. Прихилилась до стінки, зачекала, поки зникне темна завіса перед очима. Вдихнула - коротко, майже судомно.
Вона вже декілька років не могла вдихнути на повні груди - ....боліло. Відчинила холодильник, щоб привітатись з напів-пустою пляшкою горілки, яка царювала на пустих полицях. Схопила її, як спасіння для спраглого, пройшла на кухню, стукаючи важкими дерев'яними платформами.
Я танцювала з кримським вітром десь у горах,
Блукала з чайками по берегу вночі.
П"яніла від повітря в піхтових дібровах,
І спала надворі, бо загубила десь ключі.
Співала з дивним музикантом Цоя,
Моє життя сидить і плаче у кутку:
Сирому, сірому, у другому під"їзді.
І монологи мелодрамно-слізні
Руйнують психіку - і так крихку.
Твоє життя візьме моє життя за руку.
Сірий шершавий асфальт. І пилюка сідає на душу.
Спокій порушать уривки газетних шпальт.
Губи потріскались. Тиха, німа задуха,
Я загубилась у колі безликих пальт.
Багато людей не люблять довго перебувати на кухні, і не через те, що не люблять готувати, а просто набагато приємніше поїсти в кімнаті перед комп'ютером або телевізором, ніж сидіти в самотності на пустій кухні. Процес прийому їжі давно перетворився для нас в звичку. Друга година - пора поїсти. Представляємо вам список предметів, які зробили б ваші відносини з кухнею більш кольоровими.
