Вона зайшла до коридору, ввімкнула світло і кинула рюкзак на голу пофарбовану підлогу, яка вже почала лущитись. Прихилилась до стінки, зачекала, поки зникне темна завіса перед очима. Вдихнула - коротко, майже судомно.
Вона вже декілька років не могла вдихнути на повні груди - ....боліло. Відчинила холодильник, щоб привітатись з напів-пустою пляшкою горілки, яка царювала на пустих полицях. Схопила її, як спасіння для спраглого, пройшла на кухню, стукаючи важкими дерев'яними платформами.
Лийнула на око в брудну склянку з десятками відбитків від губної помади горілку і одним махом влила в себе "воду життєдайну". Навіть не скривила нафарбованого, стомленого обличчя. Провела нігтями по руці - боліли вени....Хотілось, як же ж хотілось... Але...сьогодні був невдалий день, ширки вона не купила, але спромоглась на пляшечку очних крапель. Гера сказав їй, що вони теж нормально вставляють, головне ввести нормальну дозу... Вона вийняла з сумки стерильний шприц і поклала на стіл.. В нетерпінні священого обряду вона підійшла до вікна, щоб закрити фіранки. Необов'язково перехожим бачити, як вона колотиметься. Її рука вже тяглась до шворки, як очі вихопили з сірої площини стін, стелі та підлоги жовту ріжучу очі пляму. На підвіконні, зі сторони вулиці лежала жовта кульбабка. Перша кульбабка, ще така квола, але відчайдушно жовта.. Вона хапнула повітря ротом і опустилась на стілець....
.
..Літо. Спека заливає за широкий сарафан літри розігрітої сонячної смоли.. Всі прямують до річки, розмахуючи солом'яними брилями і рушниками.
- Ей, сирітка, ти з нами?
Вона зіщулювалась, ніби отримала тисячу ляпасів, впинала нігті глибоко в долоні і бігла - туди, в кульбабкове поле... Пірнала у жовту акварель, вимурзуючи кульбабовим соком свій і так не дуже чистий одяг... Лежала, дивилась на сонце - крізь сльози і біль у очах...Плела вінки, співала пісні жовтим посмішкам і варила з них пречудове варення... Вони були для неї єдиними друзями, які не глузували, не штурхали у спину лопатою, як сусідка баба Галя, і не обзивали сиротою...
.....Вона взяла з підвіконня уламок колишнього дзеркала і подивилась на себе, вірніше на те, що від неї залишилось. Піднялась, відкрутила кран - зачерпнула гарячої води і вмила обличчя.. Терла крепко, ніби змивала весь бруд.. Стерла підводку, помаду, тональний крем... Заплела чорне, вифарбоване волосся у дві коси і знов подивилась у дзеркало. На неї дивилась дівчинка, маленька дівчинка з запаленими від наркотиків очима.. Вона дмухнула на себе і все погане злетіло з неї, як пушинки з кульбабки. Залишилась лише темна серединка...Її душа - душа дівчинки з кульбабкового поля..
- Алло, Гера. Я пас. Не на сьогодні. Взагалі. Замовлення на мене більше не бери. Я поза грою.
Вона кинула телефон в смітник, вийняла з кишені і рванула направлення на аборт... Посміхнулась - вперше посміхнулася щиро... Поклала руку на живіт.
- Ну що маленький, поїдем в село.. Варити варення з кульбабок....
Молодець! В цьому творі відчувається велика любов до життя. Так тримати!
Дужа гарний твір, ти -талановита...
змушує задуматися
Просто Браво!
гарно**..