Вона носила квіти у волоссі. Влітку - живі маки, ромашки, взимку - штучні гортензії та лілії. Квіти вплітались з неймовірною ніжністю - тоненькими пальчиками перед старовинним люстром. Впліталися довго, тому що її волосся трохи не сягало пояса. Воно було русявим, з переливами кольору плавленого бурштину, з привабливими завитками, у яких губились золотаві іскри-відблиски від сонця. Вона дуже любила своє волосся, як та Лореляй, могла годинами розчісувати його дерев'яним гребінцем, привезеним із Карпат. Її волосся було дуже чутливим - воно швидко всотувало навколишні запахи - весну, пахощі трояндових кущів, цвітіння яблунь та дим від походного вогнища. 

Вона любила подорожувати та гріти руки об гарячий стакан чаю, принесений провідником.

Завжди сідала біля вікна і прикипала до нього, скільки б не тривала подорож. Я ще ніколи не бачила людину, яка так любила б подорожувати. Напевне, в неї в роду були кочівники) 

Ви запитаєте чи вона працювала?

Можна і так сказати. Працювала місяць-другий, отримувала гроші, купували квитки та звільнялась. Приїхавши, знову влаштовувалась на роботу, щоб заробити на заповітні оранжеві папірці з номером вагону. 

Замість одягу вона купувала валізи. Яких валіз в неї лишень не було. І великі, і зовсім маленькі кейсики, які вона брала побачити Львів. 

Замість друга, у кожну поїздку вона брала нову книгу.

Розкритись на зустріч коханню. Піддатись. Всотати усіма клітинками і...

...розділити, розламати своє життя, наче пряник і віддати половину коханій людині.

...завжди подавати чай не тільки з трьома ложками цукру, але і зі словами "Тримай, малий" - щоб було солодко і в роті, і на душі.

...не боятися плакати на його плечі, боючись того, що воно вислизе з-під твоєї щоки.

...молитись за його здоров'я.

...закінчувати фрази, початі ним.

...вірити, що лінії на ваших руках йдуть зовсім поруч.

...ні в чому не сумніватись.

...не відпускати руки коханої людини навіть у сні.

...завжди знати, що знаходишся в його зоні комфорту - біля самого серця.

...бути незамінним, як ліки для діабетика.

...бути тією, яка носить імена "кохана", "єдина", "бажана".

А ти кохав? До стискувань долонь?

До крові на губах? До терміну "вогонь"?

До задухи, до безсвідомості, до стону,

Коли тобі кричали "Охолонь"?

Коли ми лягаємо спати, мені іноді здається, що я чую звуки джазу. Я лягаю у позу ембріона, закутуючись у тебе, притискаючись гарячою спиною до твого холодного торсу. Твоє серце вистукує однаково часто - туп, туп, туп - мені під ребра, де перебиває звуки мого серця. І я намагаюся дихати в такт тобі - ковдра від синхронного дихання здіймається так спокійно - пух, пух. Місяць виграє на дзеркалі перед нашим ліжком, розливаючи по ньому свою блики. Мені здається, що це не гладь дзеркала, а гладь моря з місячною доріжкою на ній. І тут в моїй голові вмикається старий патифон..."Summertime and the livin' is easy"...