Серед ночі, в широкому полі 

Між заметів високих, крутих. 

Тихо й жалібно плакала доля - 

 Дочка неба й зірок вартових.

 Руки кутала в сутінків просинь, 

Губи-рисочки склала у сум. 

Серце гупало - щире і босе, 

Програваючи кардіо-шум.

 .......................................... 

Лиш коли позіхатиме ранок, 

Доля візьме клубочок ідей, 

 І піде в білосніжний серпанок 

Вишивати на душах людей..