Ідучи по залюднених вулицях, я роззиралась по сторонам. Десятки, сотні людей, які проходять по одним і тим самим місцям щохвилини, щосекунди… Кожен заклопотано дивиться собі під ноги, і мовчить. Навіть говорячи – про новий фільм, про друзів, про кількість випитої вчора текіли – мовчить про саме головне. І оте саме головне можна прочитати лише по обличчю – як по книзі.

І книги самі різноманітні. У цієї маленької дівчинки з кумедними хвостиками – замість обличчя – дитяча енциклопедія, яка кричить на всю вулицю «А хто такі поні?», «А скільки живуть богомоли?», «Скільки можна випити соку і не лопнути?». У досвідченого мачо в червоній сорочці – авжеж, Камасутра. У набурмосеного товстуна з пляшкою пива під бровами починається спортивна газета, у легковажної білявки у рожевих шортах, що краще пасували б голлівудській повії, - гламурний журнал. У цього молодого чоловіка зі спокусливим поглядом замість гарного обличчя – великий зошит з романтичними історіями і віршами. Я зітхнула. Підійшла до нього і вирвала з зошита сторінки, написані своєю рукою. Він лише трохи скривився, наче не відчуваючи болю. Вирвані сторінки я поклала собі до кишені – неможливо просто викинути, порвати чи спалити те, що колись мало для тебе велике значення.

Тебе ж я побачу не одразу. Ти тримаєшся обабіч – в великій мильній кульці. Ти жонглюєш апельсинами, і сумна посмішка ледь проступає крізь потемнівші сторінки якогось фантастичного роману. Краєм свого браслета я лопну мильну кульку, і веселкові крапельки мила осяють тебе різнокольоровим феєрверком і впадуть на твоє світле густе волосся дощем нового життя. Я заберу у тебе потріпаний фантастичний роман і протягну новий блокнот. Там на першій сторінці я напишу зеленим маркером – «Жили були принц і принцеса, які не вірили в майбутнє. Вони зустрілись і полюбили одне одного…»

Ти посміхнувшись, випустиш з рук апельсини, і вони яскравими м’ячиками впадуть до моїх ніг…