Гарний день для мого поховання..
Ті,хто прийшли би сказати востаннє
"Привіт", стояли б по кісточки в листі,
З краплинами сонця - неначе в намисті.
Не траур тривожний - торкаюча ніжність.
Не труна й не оркестр. Починається вічність -
Гарний день для мого поховання..
Ті,хто прийшли би сказати востаннє
"Привіт", стояли б по кісточки в листі,
З краплинами сонця - неначе в намисті.
Не траур тривожний - торкаюча ніжність.
Не труна й не оркестр. Починається вічність -
Холерична. Без віри в кохання і в Бога
Байдужа – до слів. До людей. І до себе.
Новостворена звичка дивитись під ноги
Витісняє бажання летіти у небо.
Замінюю Блока на Стівена Кінга,
Віддаю тебе лагідній ночі,
Що не знає ні смутку, ні болю.
Темнота заглядатиме в очі
І ходитиме в пошуках долі.
Нехай зорі, немов ліхтарі,
Зігрівають тебе до зорі.
В темному підвалі на обдертому столі тьмяно горіла керосинова лампа. Хворобливе світло кидало відблиск на старий пошарпаний диван і крісла, в яких розмістилось троє хлопців і двоє дівчат. Це вже стало своєрідною традицією. Вони збирались тут щодня. Надворі стояло спекотне літо, а тут, у підвалі, панувала рятівна прохолода.
Жанна затягнулася косяком і відкинула голову назад. В неї було жорстке чорне волосся, зібране у тугий пучок; очі жирно підведені чорним олівцем, а губи, які тримали газетну закрутку з травою, викарбувані в яскраво – червоний колір.
- Пограємо в карти на бабло? – спитав хлопець на прізвисько Джинс. Єдиний одяг, який він визнавав – це джинси, джинсові куртки і так далі.
- Пашол ти! – сплюнув Ден – хлопець з дредами, який сидів на підлозі і курив набитий кальян. – Я вчєра в тролейбусі стирив дві двадцатки в якогось штріха і продув їх тобі. Козел, сам з собою іграй.
- Тоді на роздівання, - окликнувся Чорний – самий авторитетний з них, який щойно відірвався від губ Гайки, яка сиділа у нього на руках.
Піраміди з потертих карт.
В голові - прем"єрна п"єса,
В навушниках -Shape of my heart.
Рука несвідомо кволо
Кидає графітні штрихи..
Душу навпіл рве стінгове соло,
Із заслання тікають страхи.
Можливо, наслідок безсонь...
За голову візьмуться вчені -
Б"ється у твоїй кишені
З формою твоїх долонь
Моє серце..... Охолонь!
Руки ці занадто чемні,
Щоби взяти у полон..
Вона, напівлежачи у кріслі, цідила крізь трубочку горілку з апельсиновим соком. В кутку приглушено шумів вентилятор, який обвівав її мокрі від сліз щоки. Руки тремтіли, а покусані до крові губи беззвучно повторювати одне й те ж ім’я.
Я... метеликом до тебе прилечу,
Ти й не зрозумієш, що це я.
Що прозорість і яскравість крил -
То мрійливість і закоханість моя.
Я поскаржусь на набридливість дощу,
Розповім казки сови старої,
Як літала в небі розкажу,
Обганяючи бджолині рої.
Я...метеликом до тебе
Привіт, моя кохана осінь!
В носа
Ти астматично кашляєш в імлу.
Ніяк я не второпаю - чому
Тебе не лікували досі!
Аромат твоїх парфум незмінний-
В сінях
Досі запах листя і дощу.
Хочеш, я зварю тобі борщу
І намащу маслом хліб ячмінний?
Я накину плед тобі на плечі
Дещо
Перекрутити серце, поперчити.
Для смаку додати літр сліз.
Приторною кров'ю все полити,
Кинути туди вій штучок шість.
Розірвать легені на частини,
Відрізати волосся - для гарніру,
Двадцять три краплі впали зі стріхи.
Cотні промінчиків палять в вікно,
Чотири капели весняної втіхи,
Небо ткає блакитне сукно.
Тисячі запахів в пошуках вітру,
Чотирнадцять раз - то сонце, то дощ.
Художник змінив чорно-білу палітру.
Вдесяте за день
Я даю тобі любов у кредит.
Користуйся, геть без проценту.
Ти ж не якийсь кримінальний бандит-
Повернеш усе, до копійки, до центу.
Бери ту любов, інвестуй, продавай.
Обмінюй по вигідних курсах.
А хочеш - просто другу віддай
Чи прокачай по інших
Криком. Біллю. Заметіллю я тобі явлюсь.
Жовтим місяцем із неба з тебе посміюсь.Познущаюсь з тебе вітром, замету сліди.
Затоплю твої тривоги літрами води.
Обійму тебе промінням, посварю дощем.
Радістю весняних співів вб'ю сердечний щем.
Приласкаюся до тебе сірим кошеням.
Ніжність пробуджу,
