Ти - мій Адам. З фантазій, мрій та крові.

Ти - перший на землі, що зветься Серцем,

Створив мене й ці очі волошкові,

Що не дають тобі заснути. Де це

Подівся змій - спокусник чи...спаситель,

Що прожене тебе з мого Едему?!

Чи, може, ти - казковий небожитель,

Не відчуваючий ні радості, ні щему?!

Ти - мій Колумб з прихованими хистами,

Що йшов до іншої спочатку й, врешті-решт,

Знайшов мене. Багато пристаней

Минув. Повір, я їх минала теж...

Привозив мені сукні й парусину -

Авжеж, червону - для замріяних вітрил.

Але...подарував би краще сина

З волоссям кольору совиних крил.

Ти - своєрідний Мєндєлєєв. Ненароком

Ти у мені відкрив чимало елементів,

Які не розгадав ще жоден поки:

Мрійливість, нелюбов до компліментів,

Потребу жити - задля когось, не для себе,

Писать листи. Вірші і заповіти...

На тілі твому бачити, як в небі

Сузір"я з родимок. Метеорити...

Адам привчить до первісного побуту,

Колумб навчить мене морському бою,

А хімік замість щастя знайде добуток.

Не будь ніким із них - лише собою:

З колючою щетиною. Вродливим.

Противником вразливості і квасу.

Хоробрим. Мужнім. Іноді - лінивим.

Люблю тебе. Оригінального. Без масок.