Замовивши чай у першому ліпшому кафе, я висипала цукор зі стіка і мірно помішуючи ложкою,

розколотила Ройбуш. Раптом до мене підійшов хлопець і сказав: "А Ви знаєте, що через це людина повісилась?". Я ледь не захлинулась.

- Від чого, від того, що я п'ю чай?

Хлопець посміхнувся, сів навпроти і замовив собі каву.

- Якщо я правильно помітив, то хвилину назад Ви розірвали стік саме так - спочатку струсили цукор в один кінець стіку, відірвали вершечок, і почекали доки цукор не висипиться.

Я зітхнула. Ще один божевільний сектант, зациклений на порядку дій, який буде пропонувати відвідати Божий тренінг!

- Так, саме так. А Ви що, інакше відкриваєте стік?

Він посміхнувся, і почав розповідати.

- Знаєте, що ще 50 років тому стіків не було? Люди набирали цукор ложками і необачливо розсипали його по столу. Тоді світ дізнався про Бенжаміна Ейзенштадта. Спочатку він працював на невеличцій фабриці, яка випускала чай в пакетиках. Але фабрика скоро закрилась, не витримавши конкуренції, а Бенжаміна осяяла думка - а чому за допомогою машин, які наповнюють пакетики чаєм, не можна насипати у пакетики цукор? Зовсім скоро він випустив першу партію цукрових стіків.

- Дуже пізнавально, - насупилась я. - А до чого тут самогубство?

- Бенжамін розробив технологію - як саме відкривати цукровий стік. Він розламував його посередині пальцем, і цукор таким чином набагато швидше висипався з двох половинок стіку.

Але люди, які не знали цієї технології, почали розривати стіки так, як це робите Ви. Одного разу він побачив, як в літаку всі пасажири розривали стіки саме так- зверху. Це настільки його засмутило, що він покінчив життя самогубством. Повісився прямо у туалеті літака. Ось так.

- Бідний, - похитала я головою, допиваючи чай. Я покрутила в руках невикористаний стік, засунула його до кишені. - Вдома потренуюсь.

Хлопець посміхнувся і направився до наступного столику - відкривати очі ще комусь...