Вона гралася з життями людей. Наче всемогутня богиня, підвішувала їх безпеку на волосок, а потім...розкрутивши, відпускала.

Вона відчувала якесь особливе задоволення від того, що ті, хто зазвичай штовхали її у магазинних чергах, зверхньо дивились на зустрічах випускників та сміялись у дорогих бутиках, напряму залежали від неї.

Вона посміювалась у теплу, зношену вже, накидку і її серце наповнювала пихата гордість - віж неї теж щось залежить! Раз, і цей хлопець сідає у таксі і потрапляє в аварію. Два, і дівчина не встигає у лікарню, де помирає
її батько. Три, і багатодітного батька за запізнення звільняють з роботи.

Вона вкладала в цей рух весь бруд, який виливало їй життя щоранку на голову. Зі злістю... тиснула...щосили... Її сварили, проклинали, цілили сміттям у скло...а вона робила те, що хотіла. Компенсовувала несправедливість, закриваючи двері трамваю прямо перед носами захеканих, знервованих та вічно невдоволених людей...