- Хто прочитав на сьогодні казку про дванадцять місяців? – посміхнувшись, запитала вчителька, обводячи люблячим поглядом клас.
Тут сиділи особливі діти. Першою руку підняла Осінь. Вона сиділа на першій парті. В неї було руде волосся, весела посмішка і незмінна парасолька поруч з партою. Адже біля неї сиділа її найкраща подруга – Дощ. Так, так Дощ – дівчинка.
Тут сиділи особливі діти. Першою руку підняла Осінь. Вона сиділа на першій парті. В неї було руде волосся, весела посмішка і незмінна парасолька поруч з партою. Адже біля неї сиділа її найкраща подруга – Дощ. Так, так Дощ – дівчинка.
А ви ніколи не думали про те, що чоловік, навіть самий сентиментальний, ніколи не зможе наплакати стільки калюж! Дощ плакала завжди – коли сміялась (тоді йшов приємний дощик: теплий і ніжний) і коли її хтось ображав (тоді дощ йшов холодний і пробирав до самих кісток). Біля Дощу лежали гори носових платочків, якими вона втирала свої чуттєві, блискучі очі. За Дощем і Осінню сидів Небо. Небо був спокійним, замкненим у собі хлопчиком, у одязі зшитих з клаптиків хмар. Небо був таємно закоханий у Дощ – ось вже четвертий рік їхнього навчання. Але він лише постійно ходив за нею тінню, навіть не думаючи промовити ні слова. Ніхто не бачив Дощу без Неба. Поруч з Небом сидів Туман. Він теж був тихим і дуже необережним. В нього було світле волосся, схоже на пух тополиного цвіту. З іншого ряду посміхаються дві однакові посмішки – то брати Лис і Тя. Один з них жовтоволосий, інший – рудий, неначе лис. Обидва хлопчики одягнені у шкіряні куртки, зараз вже витерті і покриті пилом. Вони файно подружилися з Осінню – і тепер коли вона тихенько зітхали, і вони собі коливалися в такт. На задніх партах, як завше, сиділи двієчники і хулігани. Розпатланий, завжди замурзаний Вітер, який сидів на «галерці», свистів через випавший передній молочний зуб. Вітер любив познущатися – особливо йому подобалось ображати Дощ – занадто вже чуттєвою вона була. Хоча і він іноді стомлювався (завдань в школі задавали немало) і важко дихав, здіймаючи легенькі порухи всього оточуючого. Найкращими друзями Вітру були Грім – товстенький вгодований малий з низьким голосом. Грім був дуже серйозним і говорив лише по суті. Худенька і гостроноса Блискавка зі сріблястими бантиками, навпаки, була дуже швидкою. На фізкультурі вона бігала швидше за всіх, обганяючи навіть Вітер.
Продзвенів дзвоник. Всі посхоплювались з місць і, минаючи планети і метеорити, побігли на перерву. Вітер відверто регочучи, здійняв своїм свистом купу носових платочків в повітря і боляче смикнув Дощ за довге сіре волосся. Дощ гірко заплакала. З наступної парти здійнялось одразу три фігури – Небо, який насупився і став чорним-чорним, і брати Лис і Тя.
- Навіщо ти її чіпаєш? – прошепотів Небо підбираючись до легковажного Вітру.
- Навіщо ти її чіпаєш? – прошепотів Небо підбираючись до легковажного Вітру.
Але тут ззаду підкралась Блискавка, боляче вдаривши Небо по голові «Арифметикою за 4 клас». Небо від несподіванки впав під голосний глибокий сміх Грому, який наминав за партою домашні котлети. Лис і Тя кинулись на допомогу Небу, пробігши біля Туману. Той з переляку розлив молоко, яке спакувала йому мама до школи. Вся підлога стала білою. Вітер скочив на парту і подув з усією своєю дитячою силою. Лис і Тя, задрижали і приземлились біля сусідньої стіни. Лише Осінь тихенько сиділа в куточку, малюючи те, що відбувалось навколо, на просякнутій молоком канві…
…Перехожий, що крокував по тротуару, відчув шалений порив вітру, який підняв і закрутив в повітрі старі газети і оголошення, які обривками валялись біля стовпів. Пішов рясний дощ. Вітер аж завивав. Небо враз почорніло і наблизилось до землі. Раптом посеред чорного беззоряного полотна засвітилась гостра блискавка, а за нею пророкотів кам’яний грім. Злякано затанцювало листя, опадаючи з напівголих дерев, і, підхвачене вітром, падало і прилипало до мокрого лискучого асфальту. Перехожий, ледве втримуючи під поривом вітру парасольку, підняв комір ще вище і розлючено видихнув в білу пару туману: «Швидше б закінчилась ця осінь!». Та він не знав, як боляче буде помирати маленькій дівчинці Осені, яка десь там, нагорі, малює свої сумні пейзажі….
Отправить комментарий