Я з маскою байдужості дивлюсь в твоє обличчя. Маскую всі свої емоції. Ховаю руки в кишенях, щоб ти не бачив, що в мене тремтять пальці. Ти з маскою радості підходиш до мене з великим оберемком червоних до чорноти троянд. Я з маскою захоплення беру букет. Мовчу, що мені завжди подобались більше білі квіти. Я дістаю з кишені маску спокою, приміряю її, і починаю щебетати про щось зовсім відсторонене.

Оголошується посадка. Я блокую сльози маскою врівноваженості. Ти з маскою турботи накидаєш на мої холодні плечі свій чорний гольф. «Нехай буде..» Цілуєш мене. Маски заважають поцілуватися ніжно, як раніше. Стискуючи троянди з неймовірною силою, до такого ступеню, щоб шипи впивались у пальці, вирушаю до трапу.

Заходжу в літак. Сідаю. Знімаю сітчасті рукавички, просякнуті кров’ю – від троянд. Фонтани сліз зривають маску, вона відлітає на декілька метрів і падає на коліна сивуватому дідусеві на 21 сидінні. Замість маски накидаю на обличчя твій чорний гольф і вдихаю знайомий до клубку в горлі запах. Ти стоїш посеред аеропорту. Падаєш на коліна. Дивишся на літак, що стає маленьким зернятком в осінньому небі. Стоїш так цілий день. Нерухомо. Як і табличка біля тебе з написом: «Продам маски. Недорого». По твоїх небритих щоках котяться сльози…
………………………………….ЗАВІСА. Поверніть, будь ласка, реквізит………