Цікаво, а що думає про мене моє бра? Те, що висить над ліжком і дрібними жмутками коливається зі сторони в сторону, ніби осудливо киваючи головою. Воно бачило мене в різних станах. І коли я приходила додому напідпитку, чіпляючись руками за стіну, щоб не втратити рівновагу, і падала на не розстелену перину, геть не вмикаючи нічника. Бачило і щасливу – коли я цілу ніч ніжилась у ліжку без сну, тому що раз у раз ставила на повтор тремтливі спогади про дотики, обійми і поцілунки. Тоді я малювала рукою в повітрі незрозумілі геометричні фігури, запускала пальці в світлодіодні жмутики і без відрази та здивування спостерігала за «гусячою шкірою», що з’являлась при моїх солодкаво-судомних спогадах. .. Бачило воно і мої сльози. Хоча, можливо, лише чуло – не бачило. Я ніколи не вмикала світло, коли мені було зле. Я чомусь завжди намагалась уникнути свого спотвореного зображення з вологими доріжками ти припухлими повіками…

Цікаво, що думає про мене моя книга? Моя улюблена «Майстер та Маргарита», яка живе в мене на столі? Яка валялась на балконі на пекучому, безжальному сонці, яке безжально випалювало зачитані сторінки, поки я підставляла згорілі плечі солоним бризкам морських хвиль... Яка виручала мене в довгому поході, коли безжально лив дощ, заливаючи краї намету; яка терпіла сік чорниць, що бризкав з мого роту і чорними намистинками бісеру зрошував сторінки… Яка тряслась у потязі з загнутою сторінкою, щоб я не забула, де зупинилась, бо сон і одноманітне хитання брало верх…

Цікаво, що думає про мене моя помада? Моя улюблена помада. Яка хоч і закінчилась, але все одно її лискуча пластмасова оболонка лежить у саркофазі вишитого чохла в боковій кишені моєї сумки…. Яку я користувала безжально, замальовуючи кожен міліметр своїх тонких губ… якою я малювала на люстрі незрозумілі символи… І зображала кров на Хелоуін…

Цікаво, що думає про мене твій портрет? Він і досі висить у мене в спальні… Хоча й не мав би… Напевне, ображається, бо та, хто колись намалювала його з таким натхненням і легкістю, зараз навіть не дивиться на нього, і мовчить, що він просто замінює шпалери чи прикриває тріщинку на стіні… Ображається, певне, і за те, що сьогодні я зняла його і розвернула лицем до задньої стінки шафи. Просто того, хто прийде до мене сьогодні, хотілось сховати і захистити від усіх поглядів – нещирих, заздрісливих чи просто застережливих – навіть намальованих поглядів з минулого…

Ти прийдеш, як завжди, вчасно. Я кинусь до тебе з порогу, припаду губами до твоєї холодної шиї. Як завжди, виміряю її – рівно 4 поцілунки. Чмокну тебе у щічку і запитаю:

- Цікаво, що ти думаєш про мене?

Ти всміхнешся і обіймеш мене так, як обіймає лише теплий літній вечір.

- Дурненька, я не думаю… Я відчуваю…

Ти вимкнеш моє бра, скинеш з м’якого ліжка «Майстра і Маргариту», і, примостившись біля мене, зцілуєш з губ останні залишки моєї улюбленої помади... І мені стає вже геть нецікаво.. Нецікаво хто і що про мене думає. Цікаво лише, скільки я зможу не дихати, цілуючи тебе…