Це життя з'явилось в мені завдяки тобі. Іноді воно тихенько спить, скрутившись калачиком в мене під серцем, іноді гупає, переганяючи кров, інколи доводить до сліз - сліз радості.
Це життя любить тебе. Особливо тоді, коли ти проводиш рукою по моєму животі, чи цілуєш за вушком шепочучи "Люблю", чи описуєш наш уік-енд в віртуальній розмові в інтернеті...
І тоді, коли ти проводиш долонею по моїй шиї, заспокоюючи жилку, що пульсує життям... І тоді, коли я лягаю поруч, знаючи, що ти не даси мені заснути... І тоді, коли я лечу до тебе, не бачивши цілий день - життя прокидається.
Під твоїми пальцями воно розплющує очі, до твого голосу воно прислухається, від твого запаху перевертається всередині мене. Воно крутиться, лоскоче нерви і розливає приємний холодок по венам. Воно пурхає, підіймаючись метеликом, до горла і вилітає ніжними словами, які ти зціловуєш з мого язика.
В мені живе метелик. Пофарбований в колір райдужки твоїх очей, з оксамитовими, як твої вії, крильцями і ніжними дотиками лапок. Ти поселив його в мені. Щоб він лоскотав, щоб веселив, щоб бився об грудну клітину зсередини, замінюючи серце.
І це не метелик одноденка.
Це метелик-вічність.
Отправить комментарий